Щоночі українські міста та села потерпають від атак смертоносних дронів. Шахеди, герані, ірани — ім’я їм легіон. І за роки війни, здавалося, наші захисники мали б досягти високої ефективності у їх знешкодженні. То чому ж тоді не всі шахеди збивають? Думками про це поділилася директорка фонду Dignitas, Люба Шипович.

Почнемо з трохи гумористичної ситуації. Є старий анекдот, який дуже добре ілюструє перехоплення шахедів:

Чоловік на колінах повзає під вуличним ліхтарем і щось шукає. Підходить поліцейський і запитує, що він робить.

– Загубив ключі і тепер шукаю

– А ви точно тут загубили?

– Ні, але тут світло і добре видно.

Саме таким чином йдуть справи й зі збиттям шахедів. Щоб використати для їх знешкодження дрони-перехоплювачі, які зараз «на хайпі», шахед треба «побачити». І для цього потрібні радіолокаційні станції тактичного рівня невеликої дальності (до 50 км). Вони налаштовані на детекцію повільних цілей (а саме такими цілями є шахеди та, зокрема, розвідувальні дрони).

Найпоширенішими з таких РЛС є RADA, Giraffe і «Полтавка». Найпоширеніші — але й найрідші, адже їх дуже і дуже мало. Точніше сказати, їх стало мало, адже до 2023 року цих РЛС було вдосталь на складах, але саме в цей період їх почали використовувати найспритніші підрозділи, що першими опанували технології збиття розвідувальних дронів (Орлани, Зали).

Тому на кінець 2024 року, коли стало очевидним, що шахеди теж дешевше збивати дронами, потрібних для цього радарів вже залишилось замало для закриття потреб ППО.

Вони зосереджені у підрозділах, часто використовуються неефективно суто для перехоплення розвід дронів, коли в екіпажа є час цим займатись. Тобто, особливої специфічної користі для війська на «передку» вони не несуть. Але й забирати РЛС в підрозділів, що не мають своїм завданням полювати на шахеди — справа марна.

То ж, який вихід? Купувати більше РЛС! Це очевидно, і це першим спадає на думку. Та тут на перший план виходить інший виклик: більше — їх просто не виробляють, адже раніше загалом такої потреби в радарах малої дальності не було ніде.

Та тут сталася наша війна – перша війна дронів у світі, й потреба стала критичною. Отже, треба йти тим самим шляхом, що й з виробництвом БПЛА, яке суттєво наростило потужності. Та РЛС — не дрони. Виготовити їх значно складніше, ніж FPV та навіть ніж більшість дронів літакового типу. Додатковою перешкодою виробництву, продажам та використанню радарів стає жорстка регуляція Законом Про Розвідку. І саме звідси варто починати розплутувати цей клубок обставин та перешкод. Сама держава просто неспроможна займатися виробництвом радарів у потрібній кількості за умов війни. І регулювати використання та виробництво РЛС треба, але це, перш за все, стосується великих РЛС. А ті, що можуть побачити лише дрони на невеликих дистанціях, точно можна віддати в приватний сектор.

Так, можливо, таке рішення потребуватиме певних обмежень. Можливо, виробництво має бути регульоване ліцензіями.

Але заради спільної безпеки просто необхідно відкрити ринок РЛС для приватного сектору та громад, щоб вони могли вкладатися у їх виробництво, закуповувати та використовувати для захисту від шахедних атак. Щоб додатково до закупівлі самих перехоплювачів вони могли мати й радари для їх виявлення. Інакше ефективність перехоплення шахедів залишиться нижчою, ніж потрібно для безпеки українських міст та селищ. Не можна збивати їх лише там, де стоять поодинокі радари, адже шахеди, що йдуть другою-третьою хвилею, успішно їх обходять.

І якщо нестачу перехоплювачів згодом можна компенсувати, адже виробництво, технології, дозволи й кошти на них є, то питання РЛС залишається, на жаль, відкритим.